Шмуель Йосеф Агнон (1888–1970) – лауреат Нобелівської премії (1966), один із найвидатніших і найзагадковіших письменників ХХ століття, що  більшість свого життя писав мовою іврит, й у своїй творчості поєднав    мову мішни і створив сучасну ізраїльську літературу. Агнона вважають ізраїльським Кафкою, хоча  сам автор не вважає себе послідовником жодного з  європейських авторів. 

У романі «Нічний постоялець»,  або «Гість,  що зайшов переночувати», який вийшов друком 1937 року, дізнаємося про те, що відбувалося у житті звичайних людей Східної Європи після Першої світової війни. Головний герой,   який довго не бачив рідного міста, сам втомлений життям у Єрусалимі, вирішує відвідати рідну Галичину, загоїти свої  душевні рани, згадати дитинство, родину. Він потрапляє до свого штетлу, зустрічає знайомих і розуміє, що його рідний Шибуш (Бучач) та рідна громада дуже  постраждали від війни, погромів, хвороб, містечко занепало, чоловіки загинули, старі традиції не зберігаються і єврейська віра молоддю не підтримуються. У романі є чудові символи передачі традиції – містичний ключ від бейт мідрашу, який  довірено автору він  сам має створити  своє  майбутнє і  віднайти свою віру.

Aгнoн Ш. Й. Нічний постоялець: роман / Ш. Й. Агнон; пер. з англ. В. К. Горбатька; худож.-оформлювач О. М. Іванова. – Харків: Фоліо, 2012. – 735 с.

Розділ 44

Свято Пасхи

Пасха вже була не за горами, і я почав перейматися відзначенням цього свята. Узагалі-то мені нічого не бракувало у моєму готелі. Мій стіл був завжди належним чином накритий, харчі мої були щедрими, і я не мав сумніву, що й на Пасху мені нічого не бракуватиме, бо дружина власника готелю сказала:

– Хоча ви й не їсте м'яса, вам не слід турбуватися, що ви залишитеся голодним, бо я приготую вам такі смачні молочні страви, яких вам іще ніколи не доводилося куштувати.

Одначе душа чоловіка прагне посидіти на Пасху з родичами та друзями, особливо тоді, коли йому вперше доводиться відзначати Пасху вдалині від своєї родини.

Проте у місті, де я народився, у мене не було ані родичів, ані друзів. Ті, що не померли природною смертю, загинули на війні; ті ж, що не загинули на війні, пороз'їжджалися по інших країнах. І знову я стою сам-один – як і у перший день мого приїзду до Шибуча. Ситуація навіть погіршилася: в день мого повернення я знайшов готель, а тепер готель став для мене чужим, бо тепер, коли я вирішив святкувати переддень Пасхи в іншому місті, я вже встиг забути, що маю власне постійне місце проживання. І настільки забув, що маю постійне місце проживання, що навіть подумав піти у гості до міського рабина з розрахунком на те, що він запросить мене відзначити разом із ним Седер. Насамкінець мені спало на думку відсвяткувати Пасху з Ребом Хаймом.

Увесь той день мене не полишав один і той самий рядок: «Як то добре і приємно, коли разом сидять брати». Я найму яку-небудь жінку прибрати в сараї і помити там підлогу; принесу стіл і два стільці, розстелю на столі скатертину, запалю багацько свічок, принесу подушечки для святкових місць, сходжу на базар і куплю там прісного хліба та вина, принесу з готелю смачних страв, і ми з Ребом Хаймом разом відсвяткуємо Пасху. «Як то добре і приємно, коли разом сидять брати».

Я познайомив Реба Хайма зі своєю задумкою, та він сказав мені:

– Я вже пообіцяв вдові Ганоха та сиротам відсвяткувати Пасху разом із ними.

– Тоді я святкуватиму її разом з усіма вами, – запропонував я.

Реб Хайм поглянув на мою одіж і з сумом сказав:

– Ви не зможете там відсвяткувати Пасху, пане.

– Чому ж ні? – спитався я.

– Через злидні, – пояснив він мені.

– А ви гадаєте, що я недолюблюю бідняків?

– Ні, – відказав Реб Хайм, – але не кожен чоловік здатен подовгу терпіти бідняків, бо їхня бідність призвела до їхньої деградації.

Мені пригадалися кілька оповідок про чоловіків, яких Пасха заскочила вдалині від дому, – і тут сталося чудо: якийсь знатний володар, богобоязливий чоловік, що приховував від влади свої добрі діла, прийшов до них і запросив відзначити це свято у його палаці.

Нині чудес та див більше не буває, але якщо правдою є те, що головний священик нашого міста має гебрейського батька, то, можливо, він для виду дотримується їхньої віри, але вдома поводиться як правовірний юдей? Тож піду я до нього; можливо, він запросить мене відзначити з ним прийдешнє свято. Та поки я бавився із цією химерною ідеєю, прийшло свято, і мені довелося зустрічати Пасху в готелі.

Від початку церемонії Седера і до її закінчення у всьому домі панувала радісна святкова атмосфера. Всякий, кому досі не доводилося бачити пана Цоммера, отримав би хибне враження про нього як про чоловіка веселого й бадьорого.Його широко розплющені очі іскрилися, і не було би перебільшенням сказати, що іскряться навіть його брови. Того вечора його широко розплющені очі споглядали усіх із щирою любов'ю. Рахіль поставила чотири традиційних запитання, тоді як Долік та Льолік демонстрували свою вправність у поводженні з келихами вина; ясна річ, її демонстрував також і Єрухам, який випив більше, ніж хто-небудь із них. У перерві пан Цоммер запропонував Єрухаму почитати Агаду і сказав:

– Послухаймо, як читає турок.

Тож Єрухам прочитав Агаду з сефардським акцентом, єменським акцентом та химерним російським акцентом – як зазвичай це роблять новонавернені. Коли наприкінці прийняття їжі настав час з'їсти афікомен, тобто мацу, виявилося, що її поцупила Бабчі. За традицією, її батько пообіцяв їй винагороду, і вона повернула мацу. Але тоді він відмовився давати їй її шматочок маци, допоки вона не віддасть назад подарунок. Долік пошепки сказав Бабчі:

– Віддай його і не їж, бо якщо ти з’їси мацу, то тобі всю ніч буде заборонено їсти й пити, і доведеться тобі давитися хлібом у клубі.

Після Седеру Єрухам затанцював хору, як це роблять поселенці Краю, і втягнув у танок свояків та свояченицю. Насамкінець вони витягнули з-за столу батька й матір, поставили їх посеред кімнати і стали танцювати довкола них. Великі і славні є свята Господні, бо навіть нероби та ледарі мають з них велику втіху.

Для мене ж свята Господні є днями роздумів, особливо в переддень теперішньої Пасхи, коли я опинився вдалині від дому. Я пригадав минулі дні, коли іще хлопцем ставив своєму батьку чотири традиційних запитання, пригадав той рік, коли мій маленький син, завжди пам'ятаючи різницю між живими та мертвими, поставив і мені оті чотири запитання. Пригадалися мені також і всі кануни Пасхи, що минули поміж моїми запитаннями та запитаннями мого сина; декотрі з тих років пройшли щасливо, а декотрі – нещасливо. Хвала імені Господньому: чи варто мені ремствувати на долю?


haggadah Section: Commentary / Readings
Source: Aгнoн Ш. Й. Нічний постоялець: роман / Ш. Й. Агнон; пер. з англ. В. К. Горбатька; худож.-оформлювач О. М. Іванова. – Харків: Фоліо, 2012. – 735 с.